Ми в жодному разі не відмовляємо вас від догляду за собою, а лише хочемо, щоб ваше чергове придбання було обдуманим та гуманним. У тому, як виникло тестування косметики на тваринах чи дійсно воно працює – розбирались журналісти 24 каналу.
Читайте також: Вісім міфів про косметику та шкіру, у які не варто вірити
Звідки взялось тестування на тваринах?
Тестування різних засобів на тваринах є давнім і дуже популярним методом для убезпечення людини від різних токсичних чи хімічних травм після використання. Перше тестування на тваринах було проведене у далекому 1930-му році, коли у науковців було дуже бідне уявлення про те, як впливають токсичні речовини на організм людини.
У багатьох цивілізованих країнах світу поступово відмовляються від такого методу тестування косметичних засобів. Але цей процес є дуже важким і повільним – окрім, необізнаності багатьох людей про жорстокість тестувань є ще фінансово-бізнесова ланка у цьому ланцюгу. Існують цілі компанії постачання тваринок для лабораторних дослідів, на які чекає банкрутство після відмови від таких методів тестування на користь гуманних альтернатив.
До речі, за всю історію існування цих компаній ніхто не зміг підрахувати кількість вбитих тварин, навіть за рік, тому що досліди, про які пишуть експериментатори – це лише мала частина того, що відбувається насправді. Пітер Сінгер в своїй книзі "Визволення тварин" пише, що такі лабораторні компанії мають журнали, типу "Lab Animal", де подають оголошення про "Новинки ринку" – наприклад рекламний текст про двох морських свинок:
Коли мова заходить про морських свинок, у вас тепер є вибір. Ви можете обрати стандартну модель із шерстяним покривом. Або ж спробувати новинку 1988 – абсолютну безшерсту, швидшу та ефективнішу. Наші піддослідні морські свинки – результат селекції. Виробники товарів для волосся можуть використовувати їх для дерматологічних досліджень так само, як і для перевірки чутливості шкіри, трансдермальної терапії, вивчення впливу ультрафіолету та багато іншого.
Яким буває тестування?
Серед багатьох видів тестування ми обрали найпопулярніші.
- Тести на гостру пероральну токсичність.
Ще його називають "LD50" ("Смертельна доза 50 %") – це тест на визначення дози певної речовини, яка призведе до смерті половини тварин, залучених до експерименту, від цього і назва досліду. Це дослідження проводять шляхом згодовування тваринам експериментальної речовини, наприклад помади. Якщо вони її не їдять, тоді піддослідним речовину заливають насильно через трубку. Цей тест проводиться протягом чотирнадцяти днів, може й довше, якщо тварині вдається вижити.
Це тестування на тваринах триває від чотирнадцяти днів
Такий дослід супроводжується стандартними симптомами отруєння – блювота, судоми, внутрішні кровотечі та діарея. Але не факт, що можна цей тест назвати точним – багато піддослідних тварин під час такого тесту вмирає через переїдання, а не від самої дії речовини.
- Тест Дрейза.
Дослід проводять на очах кроликів, щоб визначити ступінь подразнення слизової оболонки ока певним компонентом. Дослідники заливають тваринам потрібну субстанцію – шампунь, мило або відбілювач в нижню повіку і підтримують необхідну дозу, підливаючи речовину протягом експерименту, який триває три тижні.
Кролики можуть тільки пищати, тому що перед тестуванням їх повністю знерухомлюють
Внаслідок цього у кролів з’являються виразки, набряк очей та кровотечі. Пітер Сінгер у своїй книзі навів уривок із звіту одного дослідника такого тесту, який описав реакцію кроликів на речовини:
Повна втрата зору через серйозні ураження рогівки або внутрішньої структури ока. Тварина постійно намагається заплющити очі. Може пищати, дерти очі лапами і намагатися втекти".
- Інгаляційні досліди.
Піддослідних тварин закривають в клітках та запускають тестуючі спреї – випари і гази. Внаслідок чого вони гинуть від задухи. Наприклад, такий дослід проводили в Англії у Науково-дослідному інституті Хантінгтона, перевіряючи дію гербіциду паракват. Тоді 40 мавп отруїли цією речовиною і вони всі загинули протягом кількох днів. До початку експерименту було відомо, що отруєння паракватом людини призводить до смерті в агонії.
Чи є таке тестування доцільним?
Лікарі наголошують, що дані про вплив певної речовини на один вид тварин неправильно застосовувати до виду людей. Тому, наприклад, лікарі покладаються на ліки, дослідження яких проведені на людях, а не на тваринах.
Сінгер описував події, які є доказом того, що тестування на тваринах не є релевантними для людей. Наприклад, медичні препарати "Талімод", "Опрен", "Практолол" та "Зінепрол" призвели до смертей, побічних ефектів та, зокрема "Талімодової трагедії" – під час якої народилося близько 12 000 дітей з різними вадами, через те, що їхні матері приймали "Талімод" під час вагітності. Такі препарати заборонили, не зважаючи на те, що перед випуском цих ліків проводили тестування на тваринах.
Також, на одному з слухань Конгресу про тестування ліків на тваринах, Американська медична Асоціація визнала, що часто тести на тваринах не мають жодних корисних результатів і їх дуже тяжко застосувати до людей. Це стосується не тільки ліків, а і косметики, засобів для догляду за житлом і т.д.
Багато європейських та американських компаній намагаються переходити від тестування на тваринах до альтернативних методів. Але це все одно є проблемою всього світу, тому що існує фінансовий камінь спотикання, адже кожному хочеться зекономити.
Альтернативних методів тестування достатньо. Серед них – штучно вирощені клітини та м’які тканини, комп’ютерне моделювання та оцифрування результатів вже проведених тестувань, щоб уникнути ідентичних дослідів, яких і так вже незліченно багато. У США популярними альтернативами є: тести в пробірці (in vitro), використання білкової мембрани замість шкіри, комп’ютерне моделювання, імітатор людського тіла або ж добровольці (In vivo).
Як до тестування ставляться у світі?
Незважаючи на те, що у країнах Європейського Союзу діють закони про заборону тестування на тваринах, деякі компанії обходять їх та використовують "допомогу" тварин.
Аби запобігти цьому, різні організації заохочують споживачів купувати продукцію, яка не вбивала тварин, а також створюють "чорні" та "білі" списки корпорацій та компаній на своїх сайтах, де можна просто ввести назву певної фірми і дізнатися про її гуманність. Такі списки періодично оновлюються, а бренди, яких додали до "білих та пухнастих", регулярно перевіряють на чесність. Також на цих сайтах можна дізнатись історії відомих брендів та викриття їхньої діяльності. Найвідомішими є сайти таких організацій:
- Cruelty Free international (www.crueltyfreeinternational.org)
- PETA (www.peta.org)
Споживачам під час шопінгу варто звертати на країну походження продукції. За даними активістів UAnimals, виробники з ЄС, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Ізраїлю та Індії повністю відмовились від тестування на тваринах на законодавчому рівні. Але є країни з консервативними поглядами, наприклад Китай, де тестування на тваринах є обов’язковими для всіх компаній, які хочуть увійти на їхній ринок.
Як до тестування ставляться в Україні?
В Україні тенденція відмови від тестування на тваринах лише повільно зароджується. Лише одна стаття регулює досліди над тваринами у Законі "Про захист тварин від жорстокого поводження". Вона зазначає, що використання тварин в тестуваннях різної продукції можлива, якщо немає інших альтернативних методів. Але такі методи потребують матеріального забезпечення та повного переобладнання в лабораторіях, та це, на жаль, не передбачено на державному рівні.
Засновник гуманістичного руху UAnimals Олександр Тодорчук в одному зі своїх блогів писав про тестування на тваринах в Україні, що воно ніби є, але й бути його не має.
За його словами, більше року тому Україна підписала Європейську конвенцію про захист хребетних тварин, яка взагалі забороняє тестування, проте українська влада досі не ратифікувала цей документ. Тодорчук пише, що українські інститути дотримуються різної позиції:
В Інституті медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України кажуть, що тестування на тваринах в Україні поза законом, бо ієрархія регуляторних документів передбачає верховенство законів перед документами санітарного законодавства. А у Львівському національному медичному університеті зізнаються, що на тваринах тестують, бо такі вже норми Державних санітарних правил. Буцімто альтернативних методів тестування парфумерно-косметичної продукції на державному рівні не передбачено.
В Україні не тестують на тваринах свою продукцію лише ті виробники, які самостійно прийняли рішення про гуманність та надали перевагу альтернативним методам. Вони ж експортують свою продукцію до країн Європейського Союзу та інші ринки країн, де повноцінно контролюють дотримання законів і заборон. Такими українськими представниками є лабораторія "Ельфа". На їхньому офіційному сайті можна знайти бренди, які цікавлять, щоб упевнитись в їх етичності та придбати в будь-яких українських мас-маркетах чи аптеках. Також цінують життя тварин такі українські бренди: Яка, Dushka, Vigor та Uspix.
Звісно, Україна прямує до шляху гуманності, але досить повільними кроками.
Нещодавно Міністерство охорони здоров’я розробило проект, який має заборонити досліди на тваринах та усунути юридичні розбіжності, адміністративні та технічні бар’єри у торгівлі між Україною та країнами Європейського Союзу.
Щоб український косметичний бізнес міг розвиватись без перешкод, а на ринку зберігалась чесна конкуренція, МОЗ України планує передбачити перехідний період для впровадження нових вимог до тестування косметичної продукції. Це рішення зумовлено тим, що в Україні на сьогодні відсутні затверджені методології альтернативних випробувань безпеки косметики. Європейський Союз також мав перехідний період для впровадження нових вимог до безпеки косметичної продукції – регламент був затверджений у 2009 році, а набув чинності в липні 2013 року,
– наголошують у МОЗ.
Сподіваємося, що цей закон не буде закинутий в безодню "очікуючих", а тенденція гуманності до всіх життів зацікавить не тільки виробників, а й споживачів. Чим менше ми будемо спонсорувати бренди з чорних списків, тим довшими стануть білі списки та буде врятовано сотні мільйонів невинних тварин, смерть яких не принесе жодної користі для людини, а може ще й нашкодити.
Автор: Валентина Дячук